Святкування Різдва Христового на Україні

У народі кажуть: скільки днів-стільки й свят. Та проте один із них особливо праздниковий, бо стосується кожного з нас. Мова йде про Новий рік. За всіх і в усіх народів новолітування пов'язане з неповторними обрядодіями.

Історія новолітування для нас, українців, склалася навдивовижу строкато. Первісним відзначення Нового року вважалися весна. Після зимової сплячки пробуджувалася природа, починало оживати зело. Саме з цією порою дайбожичі пов'язували початок року.

З давнім весняним новолітуванням пов’язано чимало обрядодій – веснянки, чаївки, водіння, Куста, Тополі, Вільхи тощо. Усі вони чимось нагадують традиційні новорічні колядки та щедрівки.Із запровадженням християнства в Київській Русі церква зажадала змінити дату Нового року.

У Європі під впливом католицизму початком року вважався січень. Російська імперія, до якої входила й значна частина українських земель, була чи не єдиною країною зі старим літочисменням. Петро І запронував перенести новий рік на січень.

Проте й ця дата виявилась не остаточною. За радянської влади офіційний початок року змістився на тринадцять днів уперед. Відтак у нас співіснують дві дати початку року: офіційна – 1 січня і релігійне – 14 січня.

Традиційно на січень припадає найбільше свят. Це пов'язано не лише з новорічною обрядовістю. Зимовий період давав змогу селянам відпочити від тяжкої фізичної праці, насамперед землеробської. Оскільки вільного часу було вдосталь, його заповнювали різноманітними формами дозвілля.

Протягом усіх різдвяних свят, які тривали два тижні – від Різдва (7 січня) і до Водохреща (19 січня), у кожній господі тричі варили кутю –багату, щедру й голодну. Сам ритуал приготування обрядової страви свідчить про його велике символічне значення.

Напередодні Різдва, себто 6 січня, кожна родина готувала першу кутю.

         Традиційно для неї використовували лисінь, а там, де його не було, - пшеницю. Приправлене збиття ставили в добре напалену піч, щоб воно циріло. Надвечір господа ішов до стайні, наскубував пахучого сіна і, внісши до хати, робив з нього на покуті кубельце. Господиня при цьому казала: «Сьогодні: в нас узвар і кутя, щоб курчата лупилися до пуття!».

Святвечір, або Багата кутя – чисто родинне свято. Як правило, його справляли ввечері, коли за обрядовим столом збиралися лише члени сім'ї. господиня мала наготувати дванадцять різноманітних страв. Найосновнішою їжею були кутя та узвар. Потім діти оббігали рідних і близьких сусідів з колядками.

Запитання: «А які ви знаєте колядки?»

Наступного була Щедра кутя напередодні Нового року, себто 13 січня, на Маланки. Увечері дівчатка обходили оселі сусідів і родичів, щоб защедрувати. Обходячи оселі, вони защедровували, тобто співали величальні тексти господарям, а її в свою чергу обдаровували їх смачними гостинцями.

Я дівчинка маленька,

В мене платтячко рябеньке.

Я не знаю ні «аз», ні «буки»,

Тому подаруйте щось у руки.

Запитання: А які Ви знаєте щедрівки?

Увечері в одній з осель збиралася молодь. Потім дівчата, потайки від парубків, ішли ворожити.

Як тільки наступав досвіток Нового року за старим стилем, оселі оббігали юні посівальники. Якщо напередодні господарювали щедрувань були дівчатка, то тепер таким правом користувалися лише хлопчики. Кожен намагався якомога раніше засіяти сусіду, щоб отримати подарунок. Починали з хрещеного батька та хрещеної матері, дядьків і тіток, аж потім навідували сусідів.

Віддарунком були прибережені з осені яблука, ліщинові горіхи, гарбузове чи соняшникове насіння тощо. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями.

Засівати оселю годилося лише житнім зерном (у рідких випадках – пшеничним). Інші злакові не використовувалися.

Посівальник мав розбірливо продекламувати поетичну примовку-побажання:

Роди, Боже жито-пшеницю,

Всяку пашницю,

На новий рік, на щастя,

На здоров'ячко:

На новий рік, на щастя,

На здоров'ячко:

А ти господарю, дай паляницю.

Нарешті надходила третя й остання в різдвяному циклі кутя. В народі називалася вона голодною. Готували цю страву напередодні Водохреща. Власне, цим дійством і завершувалося багате Різдвяно-новорічне святкування. Насправді ж традиційною українською символікою на Новий рік був дідух. Виготовляли його з кулів соломи або з першого зажиткового снопа. Кілька пугачв, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишній вінок. Знизу робили трільчасте розгалуження, для того щоб дідух рівно стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала сніп з безліччю колосків. Гілки дідуха прикрашали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами. У світлиці його ставили напередодні Багатої куті. Після нового року його виносили у двір, де він виконував роль оберігача роду.

Особлива роль належала хатнім прикрасам. Напередодні Різдва виготовляли «Голубці» у вигляді птахів. Для цього брали шкарлупку від яйця, з обох боків робили два отвори, крізь які просували кольоровий папір. Крім «голубців», досить поширеними були «павуки» та «їжаки». «Павуків» робили з соломи . дівчата, просовуючи крізь порожнину соломинки нитку, формували з них різноманітні фігурки. «І птахів» робили с тіста, або глини. У виліплену форму, яке нагадувало тварину, густо натикували невеликих колосочків, а потім засушували їх.

«Хвали січень сніговий, травень, дощовий, а серпень на хліб рясний», - мовить народне прислів'я. але щоб скласти похвалу першому місяцеві року, треба знати, як робили це наші діди та прадіди.»