Дитинство
Шевченко
народився у селі Моринці Київської губернії, в родині селянина-кріпака. Рано
втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя і
знущань. Працюючи і навчаючись у дяків, Шевченко ознайомився з деякими творами
української літератури, а відчуваючи великий потяг до малювання, уже тоді робив
перші спроби розпочати навчання у маляра. Коли Шевченкові минуло 14 років, його
зробили дворовим слугою поміщика П.Енгельгардта в маєтку Вільшані. З осені 1828
року до початку 1831 року Шевченко побував зі своїм паном у Вільні, де,
можливо, відвідував лекції малювання у професора Віленського Університету Й.Рустемаса.
У Вільні Шевченко був очевидцем революційних подій і міг читати патріотичні
прокламації повстанців. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя
жінки», що свідчить про майже професійне володіння олівцем.
Перша подорож Україною
Переїхавши до Петербурга в 1831 р.,
Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб мати дворового маляра, віддав його в
науку на 4 роки до живописця В. Ширяєва. Ночами, у вільний від роботи час,
Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати
вірші. Улітку 1836 він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком,
а через нього з
Є. Гребінкою,
В. Григоровичем і О. Венеціановим, які разом із К. Брюлловим та В. Жуковським
навесні 1838 викупили молодого поета з кріпацтва. Перед ним відчинилися двері в
широкий світ науки й мистецтва. Оформившись студентом Академії мистецтв, Шевченко
став улюбленим учнем Брюллова. Він опанував також мистецтво гравюри й виявив
видатні здібності як графік та ілюстратор. Шевченко наполегливо працював над поповненням
своєї освіти, жадібно читав твори класиків світової літератури й захоплювався
історією та філософією. Під Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять
Котляревському», який разом із чотирма іншими його поезіями побачив світ в
альманасі Гребінки «Ластівка» (1841). Першу збірку своїх поетичних творів
Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар».До неї ввійшло 8 поезій: «Думи мої»,
«Перебендя»,« Катерина»,«Топо
ля»,«Думка»,«До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».
Перша подорож Україною
Шевченко
тричі приїздив в Україну. 1843 побував у Києві, де познайомився з
М.Максимовичем та П.Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є.Гребінку та родину
Рєпніних. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею. Під впливом баченого і
пережитого на Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», у якому висловив
гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. Під час цієї
першої подорожі Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». Цей
задум він почав здійснювати після повернення до Петербурга, у лютому 1844.
Перші 6 офортів цього циклу вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський
Кобзар». Вийшов 1844 передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми
«Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У
всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти
самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.
Творчість Шевченка
Тарас
Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були
важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук
у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не
єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього
вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали
українській народ, особливо жителів Лівобережної України. За ставленням людини
до творчості Шевченка відразу стає видно, наскільки людина знайома і як
ставиться до життя українського народу XIX ст.
В
історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне як своєю
обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. В 47 років життя поет пробув 24 роки у
кріпацтві, 10 на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий
шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був
сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем
у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні
шляхи професорам та книжним ученим». Творчість
Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був глибоким ліриком, і творцем
епічних поем, і видатним драматургом та митцем. Літературна спадщина Шевченка
обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2
уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською
мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4
статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835
творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах
та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких
творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно
приписувано йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі
зареєстровано 263 такі твори).
Друга подорож Україною
Після закінчення Академії мистецтв Шевченко навесні
1845 вдруге повернувся в Україну, де його зустріли як великого національного
поета. Ставши співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато
подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував
історичні й архітектурні пам'ятки. Восени 1845 року Шевченко написав такі
твори: «Іван Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ»,
«І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми»; важко захворівши,
написав наприкінці 1845 вірш «Заповіт», у якому проголосив заклик до
революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу. Через їхній
яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути
надруковані й тому розповсюджувались серед народу в рукописних списках. Сам
Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три
літа» (1843 — 45).
Перший арешт
Напровесні 1846 Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку
(тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому
провулку «Козине болото» і в квітні того ж року пристав до
Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з
ініціативи Миколи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші
програмові документи кирило-мефодіївців. 27 листопада 1846 р. Тарас Шевченко
подає заяву на імя попечителя Київського учбового округу про зарахування на
посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21
лютого 1847 р. У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства.
Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербурга й
ув'язнили в казематі так званого Третього відділу. Під час допитів поет виявив
неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав
нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко
продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед
в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину
лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет
висловив у вірші «Мені однаково».
Шевченка, у якого під час обшуку знайшли альбом поезій «Три
літа», покарали набагато тяжче, ніж інших притягнених до слідства братчиків:
заслали в солдати до Оренбурга. На вироку Микола І власноручно дописав: «Під
найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати». В Орській фортеці
всупереч суворій забороні, Шевченко продовжував крадькома малювати і писати
вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках»
(1847, 1848, 1849, 1850). За того часу Шевченко написав поеми «Княжна»,
«Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет
цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їх пісні й
легенди та малював сценки з їхнього побуту.
Деяке полегшення становища Шевченка зайшло навесні 1848
унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. Перебування на о.
Кос-Арал було дуже продуктивним у його творчості. Крім виконання численних
малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна»,
«Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбиті важкі переживання,
спричинені неволею і самотністю. В Оренбурзі Шевченко зблизився з
засланцями-поляками, учасниками повстання 1830 — 31, і заприязнився з польським
істориком Бр. Залеським, з яким пізніше листувався. У квітні 1850 Шевченка
вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в
Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.
Далісмен-мула-аул (папір, акварель, 1851)
Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це
найважчі часи в його житті. Та — незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні
страждання і фізичне виснаження — Шевченко таємно продовжував малярську й
літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку
1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем. Знайшовши коло форту
добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним
скульптурних творів були й 2 барельєфи на новозавітні теми: «Христос у
терновому вінку» і «Йоан Христитель». Поет тоді почав писати російською мовою
повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом
(«Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный»,
«Близнецы» та інші).
Тільки через 2 роки після смерті Миколи І клопотання друзів
увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 р. Довідавшись про
звільнення, Шевченко цілком наново переробив написану ще 1847 поему «Москалева
криниця», а також почав вести російською мовою «Щоденник» («Журнал», з 12
червня 1857 до 13 липня 1858) — цінне джерело до біографії Шевченка, яке свідчить
про високий рівень культури мислителя. У серпні 1857 Шевченко залишив
Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом
прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на
півроку, бо виїзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч у Нижньому
Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь
у культурному житті міста, а й написав поеми «Неофіти», «Юродивий», триптих
«Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без
морали», намалював понад 20 портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.
Немає коментарів:
Дописати коментар